Еллінський стиль

Посилаючись за словами Гомера, народився у 900 році до нової ери та помер о 800 році до нової ери, поліс Атени, естетичні погляди епохи, коли архітектура ще не відокремилась від ремесла, а привабливість від захоплення сяючою майстерністю. Наче сонячним відблиском усіх витворів праці людини, відповідно до цього описано палац Алкіноя, за твором Одисея. Відблиски майстерності роблять той палац сонячним, в мить милування серце Одисея почало битися сильніше, адже він зваблює нас не здобутками архітектури, а більше оздобленням інтер’єру, металевим декором, розписом, різьбленням деревини, текстилем. Виходячи з цих слів, одними з найважливіших спадків прадавніх мешканців європейської цивілізації можна вважати, міфологію, історію, архітектуру. На цьому ґрунті розпочинає зароджуватись Еллінська культура, що буде розглянута тут у подальшому як одна з головних частин формотворення Античного стилю. Типовими ознаками Еллінського архітектурного стилю є трактування окремих елементів споруд, з урахуванням не великих розмірів простору. Визначними є створення пластичних технік для більш дрібного опрацювання деталей та декорування, що суперечить типовій монументальності яка панувала в часи ХІІІ-VII століття до нової ери. Часи заснування переважної більшості Еллінських міст, за композицією, будівничою технікою,  які було розбудовано на засадах відомих на той час провідних держав. Допомогли виникнути новим архітектурним формам та будівельним технікам, що в майбутньому були притаманні Античній Греції. Перш за все слід відзначити поступове відокремлення конструкції даху та перекриття стелі, з’являються стропильна побудова, горище, в наслідок чого фронтони споруд отримують характерні трикутники. Інноваційним на той час є фронтон що отримав виокремлення, зі сторони торців балок які мають функцію перекриття портику, характерним є їх візуальне вираження на передньому та задньому фасадах, з глинобитного шару стіни. Ці археологічні знахідки доповнюють стародавні тексти, саме поеми Гомера є найбільш повним джерелом інформації у створенні образу Еллінського стилю. Особливо Одисея, слід також розуміти що поеми Гомера, який як зазначено Греками був рапсодом, що перекладається як швець пісень, а отже його твори є здобутками не тільки особисто його праці, а також того що він міг почути або дізнатися з інших популярних тоді джерел. саме через те його описи архітектури та інтер’єрів дещо фрагментарні.

По при це цього достатньо щоб відтворити певну стилізацію простору приватного житла тих часів. Отже міський будинок мав подвір’я, де розташовувались побутові приміщення, деякі з них мали більш прадавню коло подібну форму, подвір’я враховувало сад з деревами та город, що мав додаткову огорожу. Головне приміщення будинку мегарон, розташовувалось входом до подвір’я через продомос та портик. Стелю у мегароні додатково підтримувало дві або чотири колони, по між ними знаходилось вогнище, над яким утворювали отвір для виходу диму, однак по при це стеля усе одно мала чимало капоті і була чорного кольору. Приміщення в середині будинку не мали об’ємного оздоблення на стінах, тільки розписи, біля стін стояли лавки оздоблені текстилем. Будинок мав окремо жіночу частину приміщень гінекей, можливо також розташовувалась як на першому так і на другому поверсі в залежності від вподобань жінки. В будинку знаходилась лазня, купальня, шафи різних розмірів, скриньки, ємності для добрив, зерна, соленого м’яса. Схоже що хоча будинок був чималих розмірів продовольчі товари не мали певного місця в домі і розташовувались де інде у шафах тощо по всьому будинку. Гомер також розповідає про будинок раба, де деякі риси його будинку та палацу царя мають подібне оздоблення, будинки мають подібне планування подвір’я, та навіть використання різноманітних ємностей для продовольчих товарів та їх розташування по всій території будинку. Таким чином ми можемо собі уявити що стосунки раба та власника не мали жорстоких обрисів, радше мали вигляд звичайних робочих стосунків, Гомер описує навіть дружні стосунки між рабом та його власником. 

Початком формування Еллінського стилю вважається, ХІІ століття до нової ери, це часи які дуже добре описані у поемах Гомера, і власне багато в чому його здобутки та напрацювання є головним джерелом інформації з дослідження виникнення Еллінського стилю. Це часи поступового зникнення сімейних зв’язків, та утворення класового розшарування, що призводить до початку формування вже наступного Античного стилю, рабовласницького упорядкування держави, на демократичних засадах громадян. Поеми Гомера розповідають про фратріі, поліси, міста що мали фортифікаційні укріплення, в наслідок чого збільшувалась кількість населення, покращувалась економічна складова громади та формувалась певна структура управління. Кожний навіть порівняно невеликий поліс мав можливість упорядкування на зразок невеликої держави, мав змогу вести війни, визначати культурні, промислові, побутові напрями. Невеликі розміри створювали тісний зв’язок у громаді, що змушувало вести активну політичну та соціальну діяльність кожного громадянина. Суспільна діяльність навіть була більш важливою ніж родинні справи,оскільки успішна громада визначала успішні здобутки родини. 

Наразі важливо розуміти, якщо поліс завойовував інший поліс, всіх чоловіків завойованого поліса вбивали, а жінок та дітей продавали у рабство, хоча таке збагачення і  змушувало вести більше війн між полісами, разом з тим стимулювало населення для швидшого розвитку. Поеми Гомера також свідчать про те що вже у Х столітті до нової ери, створились кінцеві антропоморфні образи грецької міфології, що стало підґрунтям та головним джерелом для усього античного мистецтва. Головним чином для розвитку храму, як помешкання, богоподібної людини, героона, для кожного окремого бога, приміщення належного йому вшанування. За прадавніми текстами також зрозуміло про аби який розвиток обробки металу, що швидше за все є наслідком здобутих знань у Крито Микенській державі, яка існувала до ти. Знайдені археологічні залишки керамічних ємностей тих часів, на яких є можливість відновити про давні розписи та орнаменти. Деякі з них е досить характерними та особливими, і мають розвиток у наступних творах Античного мистецтва. Переважно це геометричні орнаменти, та виникнення керамічних ємностей з оріенталізованим малюнком, що є здобутком вже східних зв’язків, виникнення іонічної техніки мистецтва. Головними центрами мистецької діяльності на той час вважаються Корінф, та острова Родос і Самос. Отже такому розвитку в першу чергу сприяло виникнення більшої кількості міст, які формувались завдяки плануванню економіки та фортифікації. В багатьох випадках міста створювали на гірських схилах, або на руїнах попередніх міст. Хоча близькість до морських берегів була най більш вигідним для розташування місцем, по при це значно збільшувалась небезпека нападів з боку піратів, яких було чимало в Егейському морі. У часи формування Еллінського стилю виникають перші культові споруди, храми, вівтарі. Стає зрозуміло що на протязі свого виникнення ці споруди планувались не для використання людей, а для богів, однак по при те, кожна родина з тих образів храмів формувала образ власного помешкання у своїй свідомості. Можливо навіть в повній мірі не усвідомлюючи того повторювала деяку кількість оздоблювальних елементів що використовувались у будівництві храмів. Відповідно до археологічних знахідок, фундаменти та нижня частина стін формувались з не оздобленого каменю, звичайного пісковику. 

Цоколь будинку створювали з грубо сформованих плит, стіни були глинобитними, та мали дерев’яний каркас, внутрішню частину стіни вже заповнювали сирцем, і тільки потім утворену стіну захищали шаром глини що також збільшувало несучі властивості стіни. За потреби використовували окремі дерев’яні опори для перекриття, в такому разі їх встановлювали на кам’яні плити. В той же час виникають і кам’яні стіни в помешканнях, створенні з грубо оброблених плит або тесаного каміння. Деякі споруди мали кругле, овальне або вузьке витягнуто овальне планування, воно могло також завершуватись криволінійною апсидою, це свідчить про не розуміння яким чином перекривати великі простори та також у не досконалість техніки кладки, яка мала недоліки у формуванні прямих кутів споруди. Прикладом таких споруд є археологічні знахідки у Орхомені та Беотії, характерним є мегарон А у Фермосі, це приблизно 1100-1000 роки до нової ери. Звичайними в таких приміщеннях були перекриття з тали, лози, з додаванням шару глини на острові Крит, на півночі більш доцільними були скатні дахи. В таких умовах у 900-800 роках до нової ери виникнуло створення каркасу будинку, який значно зміцнював саму споруду. Каркас як головний конструктивний елемент будинку змушував все більше переходити на квадратне планування, що значно полегшувало його створення та використання. 

Датованими приблизно у 1000 році до нової ери, більш цікавою з них був мегарон Б, це довга прямокутна споруда довжиною 21,4 метри та шириною 7,3 метри. Будівля з не прямою задньою торцевою стіною. розмежовувалось поперечними стінами на три приміщення, глибокий відчинений пронаос, наос, в глибині невеликий адітон. Отже з цього виходить що імовірно це колись був палац, який перебудували у храм, що має ряд дерев’яних опор по осі споруди. Стіни у нижній частині було викладено з невеликих не оброблених, однак добре поєднаних каменів з в’яжучим глиняним розчином. Підлога оздоблена порівняно невеликими кам’яними плитками, саме вони є найбільш цікавою частиною споруди, їх було знайдено 18. Вони викладені починаючи з півночі, еліпсом навколо будинку, завершуючись південною частиною споруди. Отже таке певне розташування плиток каже про те що на них розташовувались дерев’яні стовпи, які підтримували дах, яких був оздоблений фронтоном та вальмою. Про це також свідчать залишки керамічних виробів з місця археологічних досліджень. Це каже про  те що споруда була навколо обнесена дерев’яними стовпами. Отже це вважається першим періптеральним храмом, який матиме особливе значення в архітектурі Античності. 

Не менш важливим здобутком також можна вважати вираження колонного портику, який був відкритий у спорудах культового призначення. Таке оздоблення спочатку мало підтримувати лише вхідні портали споруди, однак з часом колони також з’являються на кутах головного фасаду, що в даному випадку вже є вимушеним рішенням за для підтримання зовнішньої конструкції горища. Таким чином, поява у споруді додаткових колон, які мали функції підтримання конструкції портику, забезпечила виявлення образу простільного храму, де на колонах розташовується частина перекриття даху. Отже таким чином ми спостерігаємо за утворенням однієї з най важливіших частин споруди, майбутнього Античного стилю. Поступово утворений перістасіс, оточує целлу храму, таке подальше рішення спершу несе в собі лише практичні засади. На той час ще нічим не захищені фасади споруд, були дуже вразливими до погодних умов Європи, звичайний дощ мав змогу знищувати споруду побудовану зі звичайного серцю.

Також слід зазначити що не менш важливим чинником для розвитку архітектури храму було образне відтворення духовного всесвіту, що до життя богів не тільки під землею, у морі та далеко за хмарами, а також наприклад на горі Олімп. Отже якщо боги можуть обирати поверхню землі як місце для свого прояву, тоді потрібно заохочувати богів до своїх полісів та фратрій, щоб ті надавали захист місцям свого перебування та заразом населенню яке їх вшановує. Від тоді почали з’являтись постійні місця вшановування богів, каплиці, вівтарі, скульптури, жертовники тощо. В ті часи інколи статуя схована у дуплі дерева або на гілці була ознакою вшановування богів. Поступово ці святині почали огороджувати створювати їм захист від не сприятливих погодних умов. Важливо зазначити що від тоді храм як місце для вшанування богів не був конче необхідним, храми у вигляді скульптур у деревах, печерах, на скелях тощо створювались у майбутньому навіть за Античних часів. Проте наступним етапом розвитку храмового будівництва вважається створення храму зі звичайного помешкання, та яскраво вираженим мегароном. На самому своєму початку формування вівтар розташовували у центрі приміщення, на місці де у помешканні знаходиться вогнище, у центрі, над відкритою частиною даху. 

Приміщення де розташовували головну скульптуру бога почали називати целою, трохи пізніше вівтар змінив своє місце розташування ближче до входу. Таким чином люди що приходили вшанувати бога не проходили далі ніж вхід приміщення, що згодом дозволило утворити додаткові приміщення для сховищ у храмі. Ці додаткові приміщення визначались як помешкання де можуть залишитись богоподібні істоти або навіть боги, саме тому їх почали приховувати, та називати темносами, згодом їх виокремлювали пропелеями. З початку 800 року до нової ери, розпочали масову забудову храмів, головним чином через те що пантеон богів став офіційним та затвердженим владою. Такі боги як Аполон  були особливо шанованими, їх вшановували у багатьох полісах. Отже вперше на завершальному етапі розвитку Еллінського стилю храм стає най важливішою спорудою полісу, особливо важливо зазначити що до цього часу, найважливішим вважався палац най багатшої людини полісу. Саме у наступному храмовому будівництві будуть виражені головні засади Еллінського стилю, який матиме розвиток в наступні часи Античної Греції. Монументальна забудова храмів, які створювались для громади міста, великою мірою утворювала ілюзію влади богів, та рівності громадян полісу, задовольняло естетичні, та релігійні вимоги. З іншої сторони це сприяло поступовому накопиченню статків у певних прошарках суспільства.

Храм Артеміди Орфії, поліс, Спарта 900-800 рік до нової ери. У цьому храмі вперше виникає ряд внутрішніх стовпів, що дозволяє збільшити розміри приміщення та порталів, довжина 12 метрів, ширина 4,5 метри. Фундамент храму викладено з гальки, стіни хоча і були створені з сирцю однак на початку свого закладання мали рядочки вертикально встановлених каменів з пісковику, отримали назву орфостатів. В середині храму, за подільною віссю храму на кам’яних плитах, що складені на відстані 1,25 метрів одна від одної, вочевидь знаходився ряд дерев’яних стовпів. Вони підтримували прогін перекриття або сволок двоскатного даху. Залишки від кам’яних плит вздовж деяких стін також кажуть про те що дерев’яні стовпи додатково підтримували конструкцію даху. Таке використання дерев’яних стовпів, в подальшому дуже часто використовуватиметься у храмах полісів Басса, Тегеї, Лусах. У цих полісах таке використання стовпів мало художній розвиток, і в часи Античності використовувалось у декоративних цілях, які визначали особливу приналежність споруди. Отже зрозуміло що в подальшому це призводить до типового для Античного стилю, пошуку форми мегарону, що стане використовуватись у різноманітних античних храмах по різному, та навіть у житлових будинках. 

Важливим джерелом для уявлення побудови храмів є знайдені моделі, у Перахори та Агросі, виготовлені з кераміки 800 рік до нової ери. Це прямокутні споруди, з одним входом, та портиком на двох кутових стовпах. У цих моделей які швидше за все були певним даром богам, можна побачити орнаментальні розписи фасадів, розвиток конструкції даху та його перекриття, утворення фронтонів. Особливістю цих моделей є використання стовпів що знаходяться не між кінцями довгих стін, а утворюють самостійний портик, що є виявленням Еллінського стилю. Саме тут можна зрозуміти що наступним розвитком такої думки буде створення портику навколо храму для захисту головної його частини від вітру та дощу. Судячи з розписів ця каркасна споруда мала горизонтальні зв’язки які мали поєднувати знизу та зверху стовпи портику, з виступами у стінах. Двоскатний дах має досить гострий кут, та перекриття, що утворює внутрішній простір на даху, який можна побачити через отвір на фронтоні керамічних витворів мистецтва. 

Конструктивна система даху не мала закінчення на кінцях та впиралась у балки дахового перекриття. Трикутні отвори що має модель на стінах, імовірно використовувались для виходу диму від вогнища, орнамент на стінах споруди поєднано з пальметою. Слід також зазначити що в деяких залишках подібних керамічних витворів мистецтва, можна побачити овальну кінцеву частину храму, яка утворює апсиду у кінці споруди. Також таке рішення каже про те що швидше за все храми викладали з пісковику або іншого каміння, яке важко піддається обробці тому заокруглена форма на той час вважалась більш доцільною при використані каменю. Розпис даху, який має форму перевернутого човна, швидше за все каже про те що дах було створено з соломи або інших рослин, з використанням шару глини. Отже цікаво визначити що за даним образом керамічних витворів мистецтва ми бачимо не нові копії споруд, а швидше за все вже остаточно сформовані образи побудови храмів місцевості.

Храм Аполону Карнійського на острові Фере, створений біля 800 року до нової ери, є прикладом культового будинку, що є прикладом рідкісного виявлення звичайного будинку перебудованого у храм. Головний фасад утворено зі східної сторони, його наос розмірами 12,15х7,3 метри пронаос глибиною 4,3 метри. Перед хамом знаходився огороджене стіною квадратне подвір’я храму, де знаходились ємності. З протилежної сторони від святилища знаходилась прибудова з двох приміщень, вхід сюди розташовувався у боковій стіні двору, це надавало будівлі більшого вигляду звичайного житлового помешкання.

Храм Дреросе на острові Крит 800 століття до нової ери, це храм який збудовано з каменю, розміри цели 10,9х7,2 метри, по середині цели знаходилось багаття. Дві кам’яні бази, розташовано по осі приміщення з переду та с заду багаття, це каже про те що два дерев’яні стовпи були необхідні для підтримання перекриття даху, яке також мало отвір для вільного виходу диму. Імовірно у храмі розташовувалось горизонтальне перекриття даху та двоскатна покрівля. Перед входом знаходився портик з парними стойками по кутах, що є загалом проявом Еллінського стилю, оскільки в часи Античності майже не зустрічається.

В решті решт типовим храмом що виникнув за Еллінським стилем стала споруда яка складалась з одного приміщення, з одним входом, який декорувався виступами стін. Ці виступи декорували, утворюючи стовпи подібні до пілястр, мали назву антів. Про між антів розташовували дві колони, таким чином утворюючи одну з перших загально відомих архітектурних композицій, храм в антах. Багато в чому ті храми нагадували звичайні мегарони, саме тому їх ускладнювали та утворювали простиль, розташовуючи навпроти антів колони. Саме тоді люди зрозуміли що колони захищають фасади храмів від впливу зовнішніх погодних умов. Більш ускладнена його модифікація це анфіпростиль, храм у якому три сторони захищенні колонами. Отже в подальшому майбутньому, рішенням усунення негативного чинника, який призводив до поступового руйнування споруди було створення захисних колон навколо головної частини будинку. Більше того колони також забезпечували тінь та прохолоду в середині храму під час літа. Забезпечення безпечного сховища від погодних умов та сторонніх очей, започатковує функцію втримання та збереження приватних речей багатих людей та навіть громади. Виникнувши таким чином,у своєму подальшому розвитку колонада, стає дуже потужним та впливовим візуальним подразником класичного стилю. Нарешті у періптеральному храмі з’являється декілька фасадів, поступово це забезпечує неймовірний зв’язок приміщення споруди з навколишнім середовищем, в наслідок чого виникає архітектурна пластичність всебічного сприйняття споруди. В решті решт таке рішення візуально збільшує розміри в інтер’єрі приміщення споруди. Де загальна сукупність таких інноваційних рішень, у зв’язку з майбутніми потребами античного суспільства, створює особливе формотворення. Така споруда є най важливішим архітектурним вираженням бажань та вподобань людей що мешкали на тій території, як достеменно відомо з чисельних археологічних досліджень.

В решті решт завершальним етапом стає утворення періптеру, храму який з усіх сторін, ззовні, захищений колонами, це відбулось у 800 році до нової ери.

В подальшому з розвитком приватної нерухомості та обігу товарів, збільшувалась кількість рабів та удосконалювалась правова норма що до їх втримання, це сприяло розвитку більшої соціальної нерівності в середині громади полісів. У власності євпатрідів накопичувалось все більше коштовних земель та ресурсів, малі підприємці почали втрачати кошти та перетворюватись на залежних від влади громадян. Таке створення вертикалі влади, збільшувало соціальні чвари, призводило до жорстокої соціальної боротьби громадян, до більш спрямованих політичних та загарбницьких дій окремих полісів, розпочалась колонізація нових, невідомих доти територій. Заразом це сприяло розвитку економіки, створенню єдиної монети, вдосконаленню усіх видів діяльності людини, багатіють купці, ремісниці, науковці, політики, філософи, винахідники тощо. Однак не досконалість демократичної системи в ті часи все більше створювала розрив між багатими та бідними громадянами, уряд зовсім не контролював кількість рабів. Таким чином поступово у владі розвинулась влада тіранії, що певний час буде підтримувати розвиток Античного суспільства Гретції у подальшому. пеліка виконана у “червоно фігурній” техніці праця “Пеліка з ластівкою”майстра Ефронія, кінець 600 року до нової ери, місто Етени.